День народження Ліни Костенко

Українська поетеса, письменниця та громадська діячка Ліна Костенко - планетарна совість, унікальний геній, тонка й душевна ніжність, природна та вишукано-ґонорова жіночність, наша мудрість і краса, оголений нерв суспільства й надія на те, що ми були, є і вічно будемо. Сьогодні, 19 березня, святкує свій 93-й День народження.

Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами. Усе своє життя письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї.

За підтримку дисидентського руху твори поетеси не друкували аж 16 років. Попри це вона продовжувала писати, хоч і «в шухляду».

Вона відмовилася від деяких нагород, бо «не носить політичної біжутерії». Не терпить мовчання, фальші, завжди говорить лише правду, безкомпромісна та віддана своїм ідеям.

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів на Київщині у вчительській родині. Коли маленькій Ліні було шість років, батьки забрали її до Києва, де вона навчалася у школі на Трухановому острові.

Дитинство жінки пройшло в роки Другої світової. Вона мало розповідає про це, але в поезіях можна зустріти рядки про «балетну школу» замінованого поля та «дитинство, вбите на війні».

Коли ж у 2022-му розпочалося повномасштабне вторгнення, Костенко несподівано з'явилася на публіці під час нагородження Орденом Почесного легіону Франції. Уперше за останні 12 років письменниця дала інтерв'ю телеканалу «Київ», у якому розповіла, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої.

«Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. 
І наше діло праведне й святе. 
Бо хто за що, а ми за незалежність. 
Отож нам так і важко через те!»

“І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви”.

"І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне – дивитись в очі звіру
і просто – залишатися людьми".

"Чи справді вірив я у ПЕРЕМОГУ
в такій тяжкій нерівній боротьбі?
Так, вірив я. Найперше вірив – Богу.
І вірив людям. Людям і собі".